Чесна фотографія


Чесна фотографія
Для тих, хто через зайнятість або неуважність позбавив себе задоволення відвідати майстер-клас з макро-фотографування первоцвітів, пропонуємо інтерв’ю з його ведучим. Як сховатись від розлюченого дикого коня, для чого в поході антени від приймача і коли Україна стане Швейцарією – розповідає фотограф Сергій Гладкевич.

Метр еко-фотографії має на вигляд років 35, приємний сміх, темну щетину і купу „барахла” – техніки й аксесуарів. Одразу поділюсь одним із секретів, відкритих на занятті. Коли фотографуєте квітку і в кадр потрапляє зайва рослинність, не варто її виривати. Просто відгорніть траву паличкою. Сергій спеціально носить для цього дві телескопічні антени від приймача. Каже, що це дуже зручно.

- Отже, хто такий Сергій Гладкевич? Що би про нього написали в енциклопедії?

- Ну, це фотограф-натураліст, людина котра знає техніку і знає природу. Ще написали б, що він класний пацан (сміється).

- За що б Ви хотіли, щоб Вас запам’ятали?

- За те, що я хочу бути чесним, по-перше, по відношенню до тварин, по-друге, до себе, і, по-третє, до всього навколишнього світу. Тварини взагалі чесніші за людей – ніколи не обманюють, завжди прямо показують своє ставлення до вас. Ручна тварина, якщо ви їй приємні, завжди підійде і потреться об ваше коліно. Це дуже підкупає.

- Розкажіть, як Ви дійшли до такого життя? Де вчать на фотографів-натуралістів?

- За освітою я біолог, закінчив Ніжинський педагогічний і навіть трохи працював з дітьми. Які у нас в університеті тоді були польові практики! Не те що зараз. Карпати і Крим вважались тоді за „дєтскій лєпєт”, більше їздили на Урал і в Сибір. А тепер що? Вчителі біології просто бояться виводити своїх учнів на природу, тому що самі не знають ні рослин, ні тварин.

- Але чому все-таки обрали фотографію?

- Я називаю це правильним егоїзмом. Це дає неповторне задоволення. Фотографувати природу – значить бути з нею сам на сам, переживати унікальні моменти. От, буває, знімаєш щось звичайне, наприклад, якусь косулю. А вона на тебе як подивиться! І розумієш, що в цю мить між тобою і прекрасним немає ніяких кордонів. Заради таких вражень і працюю. Або от ще, якось йшов я стежкою, а назустріч мені – куниця. Я присів, дивлюсь у видошукач, а вона встала на задні лапи, вся витяглась, завмерла і роздивляється мене. Такий випадок буває один раз на мільйон.

- Ви і наукою займаєтесь? Вас бачили в Інституті зоології

- Так, товаришую і співпрацюю з тамтешніми спеціалістами. Ділимось знаннями та досвідом. Наприклад, знімаю я як мухоловка будує гніздо. На покадровій зйомці видно, як вона приносить і прилаштовує кожну окрему гілочку. А тоді – бац! – щось їй не сподобалось, все розібрала і почала по новому будувати гніздо. Коли зоологам розказав, вони не повірили, досі у мухоловок ніхто такого не спостерігав.

- Сергію, з чого складається життя видатного фотографа?

- (сміється) Та багато з чого складається... Працюю, трохи пишу статті, вивчаю природу, спілкуюсь з друзями. У мене багато знайомих ботаніків і зоологів, ми постійно обмінюємось якимись враженнями, спостереженнями за природою. Кожна експедиція – це емоції. От наприклад, був ще такий випадок: ми з одним ботаніком прогулювались островом Бирючий, роздивлялись всяких тваринок, комашок, аж тут побачили табун диких коней з лошатком. А ботаніки, вони, знаєте, такі специфічні люди. І мій товариш каже: „А давай ближче підійдемо”. Коні миттєво перешикувались – кобили утворили коло з лошам всередині, а головний жеребець без зайвих погроз кинувся на „нападників”. Тоді я питаю у свого вченого супутника, мовляв, а тепер, що? А він каже: „Як, що? Ховаймося!”. В умовах Бирючого, де ліс зовсім невисокий, і скоріше нагадує невисокі посадки, це доволі складно… І от ми тікаємо, страшно, а в той же час захоплюємось красою дикого жеребця – хвіст і грива розвиваються, рухи такі граційні.

- То де ж ви від нього сховались?

- Та так, присіли, руками голови обійняли, і молимось, (сміється). А жеребець зрозумів, що він переміг. І заспокоївся.

- Чи порадили б Ви студентам-екологам серйозно думати про фотографування природи?

- Так, однозначно. Принаймні як хобі. Я навіть і дорослим людям це рекомендую – 5 днів в офісі, 2 – на природі.

- Але чи можна з цього прогодуватись?

- Якщо бути достатньо наполегливим, то можна. Замовлення на зйомку природи завжди є. Єдине що вимоги до якості зазвичай європейські, а оплата, так би мовити, українська. Але можна знайти цікаві проекти.

- Чула, що Ви плануєте зробити цілу школу фото-зйомки природи

- Так. Спочатку ще буде один відкритий майстер-клас про птахів, схожий на сьогоднішній. А потім я наберу групу охочих для школи. Заняття будемо проводити не тільки в офісі, а і в полі. Взагалі я не роблю широкої реклами, тому що це курс для вузького кола.

- А що станеться, якщо всі українці стануть фото-натуралістами?

- О, це було б чудово! Перестали б стріляти тварин, це точно. А ще, фотограф природи не може бути злим, він стає врівноваженим і чесним. Мабуть, Україна стала б Швейцарією.

- І на останок, що Ви порадите нашим читачам?

- Пораджу любити природу і себе. І причому любити предметно. Знаєте, як можна любити жінок загалом, і одну жінку по-справжньому, конкретно.

Спеціально для сайту ЕкоКлубу "Зелена Хвиля"


Новости